Скунць Петро

(1942 - 2007)

Колись Федір Потушняк спостеріг, що чоловіки-закарпатці тяжіють, крім іншого, до раціональності й мудрування (філософствування). Тому, підсумовує науковець: «Література закарпатця є раціональною. Вона переслідує завсігди моральну філософічну ціль, позбавлена емоції». Ці слова підтверджує творчість Петра Скунця, якій притаманний раціоналізм, сухість рядка, усічення поетичного декору, афористичність і потужний філософський струмінь. Здавалося б, що за всіми «законами жанру» така поезія мата б бути нецікавою, «черствосердого», адже від лірики чекаємо, насамперед, багатої образності, метафоричності, почуттєвості. Але Петру Скунцю вдалося відійти, завдяки специфіці таланту, від усталеного і створити власний поетичний стиль, що отримав визнання на теренах не лише України. Сьогодні, коли поету 65 («Многая, благая літ!», Петре Миколайовичу) буде зовсім природно говорити про «скунцівський вірш» не лише в сенсі «поезії П.Скунця», а й характеризуючи певний тип віршотворення.
Власне, Петру Скунцю належить поважне місце серед письменників Закарпаття XX століття. Він постав провідним поетом регіону й України як митець-шістдесятник і понад чотири десятиліття припадає до джерела Кастальського. Протягом доби «двох хрестів» творчість Петра Скунця стала символом і мужності, й чесної громадянської позиції, і відвертості, і аналітичного сприйняття подій, і раціонального мислення. У час тоталітаризму чимало люду звіряли свої думки не з «лінією партії», а саме з поезією Петра Скунця, пізнаючи границі епох, процеси розп'яття та сейсмічнозонне життя... А митець відбувся як совість народу, як знак непоборності його прагнень до справедливості, і навіть (як писав колись про Тараса) «народним гнівом став».
Ім 'я П.Скунця, як прибічника національного державотворення, люди узяли на щит в перші роки перебудови, і митець, підкоряючись, живив уми тисяч не лише поезіями, а й політичними, публіцистичними статтями. Він один із організаторів Закарпатського обласного осередку Всеукраїнського товариства української мови, згодом перший очільник Закарпатської крайової організації Руху. З початку 90-х П.Скунць - редактор першої у краї незалежної газети «Карпатська Україна» і завжди у вирі подій: «за всіх прокричати, коли всі мовчать, за всіх промовчати, коли всі кричать». Травневий подих відродження викликав до життя поета (нар. 20 травня 1942 р. в Міжгір'ї Закарпатської обл.), і Петро Скунць явився в цей світ втіленням вічного духа пробудження й оновлення.
Нині Петро Скунць - лауреат Національної премії їм.Т.Г.Шевченка, відомий в Україні та за її межами письменик, перекладач, журналіст, редактор. Автор понад десяти поетичних книг. Досвідчений перекладач з абхазької, азербайджанської, башкирської, білоруської, комі, молдавської, німецької, осетинської, російської, словацької, таджицької, татарської, угорської, чеської, чеченської мов.
З 1964 р, - член Спілки журналістів. У його доробку близько чотирьохсот нарисів, інтерв'ю, літературно-мистецьких, критичних, публіцистичних, суспільно-політичних статей, рецензій. Протягом творчої діяльності П.Скунць займався редакторською працею - упорядкував і відредагував близько півсотні книг...
Будучи письменником-шістдесятником, П. Скунць ввібрав у свій художній світ настрої і мотиви, що співзвучні творчості В.Симоненка, І.Драча, М.Вінграновського, Д. Павличка... Митців непокоїть проблема Батьківщини, Її національне відродження, історична пам'ять, осмислення філософських категорій, соціально-політичні умови життя, утвердження значущості кожної людини, морально-етичні орієнтації, космічна тема, екологічне становище, заідеологізованість суспільства та ін. Серед свого славного покоління П.Скунць (у свої 19 років - наймолодший у Спілці письменників тодішнього Союзу) загартував власний голос.
Письменник чутливий до суспільно-політичної ситуації в країні, мабуть, тому суспільно-громадянська тематика та публіцистизм супроводжують його творчість. Внутрішньо ж автор налаштований до тонкого сприйняття світу, отож його поезії властиві філософські мотиви. Співіснування публіцистичного та філософського породжує енергетичну, сповнену драматизмом, оригінальну творчість, де відбувається постійний конфлікт між ліричним героєм і автором, героями творів, учорашнім і сьогоднішнім, сьогочасним і майбутнім, Землею і Всесвітом... Характерним для П.Скунця також є бачити-висвітлювати проблему - від загального до конкретного, Петро Скунць - автор надзвичайно системний. У нього не знайдемо різких відхилень від колись сказаного чи нелогічних «перескакувань» від однієї думки до іншої. Улюбленою формою письма для поета є цикл, що дає можливість відштовхуватися від актуального вчора і торувати стежку у завтра. П.Скунць чіпко тримається за традиції. Це ейнштейнівський консерватизм, який здатний розширювати рамки звичного до новацій. Уся ж поетика, образна система, проблематика творчості митця глибоко спираються на фольклор і здобутки передусім української літератури, що йдуть від Т.Шевченка, І .Франка, Лесі Українки, В.Гренджі-Донського...
Дві домінанти, що живлять творчість П.Скунця від першої поетичної збірки й до тепер, - Закарпаття: історія, літературні надбання та постать Тараса Шевченка, що стала провідником митця у повнокровному осмисленні всієї України, а також бачиться прив'язаність П.Скунця до народнопоетичної творчості, І влучно зауважив О.Мишанич, що на українському Парнасі поет найкраще представляє самобутність Закарпаття.
Зважаючи на еволюцію митця протягом чотирьох десятків літ, формування й становлення його художнього світу, зміни, що відбуваються у його творчій манері, а також обшир жанрових вподобань, можна умовно етапувати його доробок: 1957-1967 - становлення Петра Скунця-поета (збірки: «Сонце в росі», «Верховинська пісня» (1962), «Полюси Землі» (1964), «Погляд» (1967)); 1968-1971 -активний розвиток П.Скунця-поета (збірки-поеми «На границі епох» (1968), «Розп'яття» (1971), збірка «Всесвіт, гори і я» (1970)); 1972-1986 - зріла поетична творчість П.Скунця (книги: «Розрив-трава» (1979), «Сейсмічна зона» (1983)); 1986-2005 - творчість, позначена переосмисленням життя і катарсисом (книги «Спитай себе» (1992), вибране «Один» (1997, 2000)).
Кожен етап таїть у собі не лише здобутки чи тріумфи, але й трагедії письменницького життя. Пригадаймо роки, коли поет підтримував стосунки з В.Чорноволом, М.Руденком, час написання поеми «Розп' яття», в якій торкнувся конфлікту - громадянин і держава, людина і суспільство. Настроями, натяками, паралелями поема виявляла політичну ситуацію, яка тоді склалася в країні навколо імен знаних митців, зокрема І.Дзюби, Ї.Світличного, І.Чендея, хоча «Розп' яття» присвячується цілком реальній особі - закарпатцеві-свободовцеві Івану Кубинцю, котрий під час другої світової війни був розіп'ятий фашистами. Взагалі, «Розп'яття» - це другий твір П.Скунця, присвячений взаєминам людини і суспільства. Але у першій поемі «На границі епох» митцеві вдалося відвернути увагу «пильного ока» на художнє осмислення подій Другої світової війни та образ поета-антифашиста земляка Дмитра Вакарова (котрому й присвячений твір). Тираж «Розп'яття» було знищено, і повним обсягом твір був надрукований лише через 20 років.
Наступний етап також дався нелегко - вісім років забуття, певна творча криза, а відтак «Розрив-трава», яку так само готували до знищення, і лише завдяки Борису Олійнику, котрий рекомендував її до Шевченківської нагороди, попередивши автора, що нагороди не буде, зате врятується тираж, книга прийшла до читача. Невдовзі творчість поета відзначили почесною літературною премією
ім.Андрія Малишка...
.. .Роздуми про час, нашу історію, народ, суспільство, моральну відповідальність людства, майбуття, а також про своє життя, вчинки привели П.Скунця, наприкінці минулого століття, до написання нових творів, в тому числі й до експериментального прозово-поетичного есе «Відпустка у природу, або На пошуки себе самого», відтак до формування книги вибраного «Один», яке склали поетичні твори, переклади різних років написання, що найповніше відображають стиль письменника, його шукання, творчу еволюцію.
Серед останніх творчих успіхів митця - поетичні твори, присвячені пам'яті письменників краю. Крізь призму світобачення П.Скунця ми знайомимося з нашими славетними краянами, котрим так не часто засвідчуємо свою шану і любов. Сторінками книги «Один» мандрують, сміються, печаляться, оповідають про минуле, звертаються до грядущого словами поета Олександр Духнович, Августин Волошин, Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Олександр Маркуш, Василь Гренджа-Донський, Михайло Томчаній, Юрій Станинець, Юлій Боршош-Кум'ятський, Іван Чендей...
Творчістю Петра Скунця приймаємо у серця нашу історію, мрії, здобутки. І ще сильніше відчуваємо втрати... Відтак маємо змогу пильніше стежити за шляхом, по якому мандруємо життям,та ще раз обміркувати Мету.
А поруч нас крокує митець, наснажуючи і обнадіюючи своїми творами:
«Життя людини не перейде в тлінь.
Ще Богосин нас визволить від Звіра.
І прийде Він. І буде так...
Амінь.»