Степан Григорович Пушин народився 26 січня 1944 року в с. Вікторові Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім'я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам'ятовував і записував. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті в Москві.

Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії, потім працював кореспондентом в обласній газеті, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Нині є професором кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Степан Пушик обирався народним депутатом України (1940-1994 рр.). У Верховній Ралі був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів «Дзвін», «Березіль», лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, а також премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів «Україна», «Жінка», «Березіль», багатьох літературних конкурсів.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, медалями, занесений до «Золотої Книги України - 2000». За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу «Золота фортуна».

Степан Пушик є автором поетичних збірок «Молоді громи», «Золотий Тік», «Писаний камінь», «Задума гір», «Голивиця», «Луни», «Галич», «Заплаканий промінь», книжки вибраних віршів, поем і пісень «Храмолом». Для дітей випустив збірки «Маленьке шпаченя», «Золотий човник».

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольськнй, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети «Співають гори», «Любисток», «Над горою місяць повен», «Козак гуляє», аудіо- і грамзаписи.

Степан Пушик також є автором романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, фольклористики, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ «Страж-гора», «Галицька брама», «Ключ-зілля», «Перо Золотого птаха», «Дараби пливуть у легенду», «Землі нев'януча краса. Івано-Франківщина». Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: «Казки Підгір'я», «Золота вежа», «Срібні воли», «Українські тости» та багатьох книжок виданих у співавторстві.

У співавторстві з В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за новелами Василя Стефаника «Земле моя», яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка та нову редакцію п'єси «Заплакані вікна» до 125-річчя письменника, прем'єра якої відбулася 4 травня 1996 року.

Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць «Слова о полку Ігоревім». Стаття про Степана Пушика та посилання на наукові дослідження ввійшли до п'ятитомної «Енциклопедії Слова о полку...», виданої в Санкт-Петербурзі 1995 року за редакцією Д. Лихачова.

Твори Степана Пушика перекладені російською, китайською, румунською, молдавською, білоруською, литовською, киргизькою, башкирською, словацькою, непальською та іншими мовами.