П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936 р. в с. Теліжинці на Київщині.

Після війни біографія І. Драча складалася у прискореному темпі: за десятиліття — до військової служби (1955-1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці. Після армії навчався в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети»), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна», у Спілці письменників України.

Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки — «Соняшник».

Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як «Соняшник». Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів із примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостро сучасна.

Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом із тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці, «Протуберанці серця» (1965): «Народжуйте себе».

1972 р. вийшла збірка І. Драча «До джерел». До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних.

Та й збірка «Корінь і крона», яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга складена з двох розділів — «Подих доби» та «Подорожник». За неї в 1976 р. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все, створене ним, — оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього . вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до «Соняшника». Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем «Ніж у сонці» та «Смерть Шевченка», драматичні поеми «Дума про Вчителя» й «Зоря і смерть Пабло Неруди»), і в мажорно-вибуховій, як у вірші «Небо моїх надій», що відкриває і першу збірку, і збірку вибраного «Сонце і слово» (1978).

Чергова книжка російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) в 1983 році була відзначена Державною премією СРСР. «Зелена брама» у вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.

Інший бік поезії Драча — українська історія та культура, її подвижники («Василеві Симоненкові», «Балада про Кармалюка», «Іван Франко в революційному Києві 1905», «Оскарження Івана Гонти», «Мовчання Стефаника», «Реквієм Павлові Тичині»). Значного резонансу набули драматичні поеми «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» і «Зоря і смерть Пабло Неруди».

І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори — у збірці «Київський оберіг», 1983). За кіносценаріями І. Драча були зняті художні фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота», «Зона». Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики, є знаним дослідником біографій українських митців: «Іду до тебе» — про Лесю Українку; «Київська фантазія» — про М. Лисенка; «Григорій Сковорода».

Творчість І. Драча набула широкої популярності й у нашій країні, і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах російською (кілька окремих видань), білоруською, азербайджанською, латиською, молдавською, польською, чеською, німецькою та іншими мовами, і кількість перекладних видань зростає.

Нині Іван Драч — ще й відомий політик, депутат Верховної Ради кількох скликань, один з організаторів Народного Руху України.

Поза політикою Іван Федорович захоплюється японською культурою, любить подорожувати Україною та світом. Гуляти полюбляє Андріївським узвозом, а відпочивати — удома в Кончі-Озерній. Його сусіди — Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Юлія Тимошенко.