Ґренджа-Донський Василь

(1897—1974)

«За наказом грати я не вмію
І не буду вміти, знайте всі!
Звуки з гори прямо в серця сію
Не була б то пісня із душі.»
(«Сопільник»)

В історії літературного розвитку Закарпаття Василеві Греджі-Донському належить одне з провідних місць. Його активна літературна і культурно-громадська діяльність у 20-30 роках ХХ століття сприяла національному самоутвердженню українського населення краю, становленню і розвитку тут нової української літератури. Поет, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст, він прокладав шляхи єднання Закарпаття з Україною, творив локальне письменство Закарпаття в загальноукраїнський літературний процес. Багато в чому йому судилося бути першим. Збірка поезій «Квіти з терням» (1923) Василя Гренджі-Донського були першою на Закарпатті книжкою світського автора, написаною українською літературною мовою. Він першим в літературній творчості почав утверджувати ідею воззєднання Закарпаття з Україною, першим почав друкувати свої твори на Україні.

Народився Василь Гренджа-Донський у Воловому (нині Міжгір'я) 23 квітня 1897 року в типовій верховинській родині тодішнього Мараморівського комітату Австро-Угорської імперії. Навчався у паравіяльній школі, а 1915 року привотно склав іспит за чотири класи середньої школи.

Писати почав дуже рано. Його перший вірш з'явився ще в 1912 році в будапештській газеті «Неділя», яка видавалася народною мовою. Будучи в Будапешті на лікування в роки пршої Світової війни, навчався у торговій академії. Після війни одержав посаду бухгалтера в Будапештському банку. Та зов рідної землі не дав майбутньому поетові залишитися там надовго. Він повернувся з родиною на Закарпаття.

З 1921 року працював у Підкарпатському банку в Ужгороді і співпрацював у тижневику «Русин». На цей час і припадає початок літературної творчості Василя Гренджі-Донського.

Із Будапешту поет привіз із собою добірку віршів, які він показав поету Василю Пачовському. Той вислав їх на літературний конкурс, де поезія Гренджі-Донського була відзначена другою премією. У 1923 році вони побачили світ окремою книжкою під назвою «Квіти з терням», зі вступом Василя Пачовського, який високо оцінив ідейний зміст віршів молодого поета. Про це Василь Гренджа-Донський згадував пізніше в автобіографії.

«Про моє знайомство з поетом Василем Пачовським у 20-х роках, який мене вивів на широкі води української літератури, і, мов хлопця, взяв на руки та показав дорогу на Український Парнас, додаючи мені охоти до ходіння по тернистому шляху українських письменників. Через нього я попав у товариство інтелектуалів… Вони помагали мені набувати національної і соціальної свідомості».

До збірки увійшов 31 вірш. Вони були невеличкі розміром, прості змістом і формою. А все ж збірка стала небуденною в історії літератури Закарпаття. Молодий поет висловив ті нові почуття національного та соціального пробудження,якими все виразніше переймалися його земляки.

Василь Гренджа-Донський прагнув оспівати і славну минувшину, щоб тим будити, зміцнювати свідомість та гордість свого народу. Одним з кращих епічних творів автора можна вважати «За волю Срібної Землі». Однак першим та найбільш вдалим історичним епосом В. Гренджі-Донського є «Червона скала». Написаний він на основі народного переказу про князя хустського замку Богдана. Провідна ідея поеми – «єдність усіх руських земель у боротьбі з татарами».

Всебічність творчої натури В. Гренджі-Донського засвідчена і його драматичним доробком. Він написав п'єси «Сиротина», «Останній бій», «На зеленій Гуцульщині».

Літературний доробок В. Гренджі-Донського вже наприкінці 30-х років був немалим. Він видав біля 20 книжок. Своїми творами В. Гренджа-Донський став добре відомий на всіх українських землях, дав досить повне уявлення про розвиток української літератури на Закарпатті в 20-30 роках ХХ століття.

Трагедія Карпатської України в 1938-39 роках не оминула і В. Гренджу-Донського. 17 березня 1939 року угорські завойовники заарештували його. Але йому вдалося вийти з в'язниці. Перебравшись нелегально через кордон, він замешкав у Братіславі. В. Гренджа-Донський, хоч і жив за межами Закарпаття, сердцем завжди був із рідним краєм. Та ще довгі роки не вдавалося йому розкішні, пречудові гори…

Аж у серпні 1970 року сповнилася його мрія – ступити ногою на рідну землю. Відвідав він своє рідне село й околиці , і нарешті міг «поклонитися рідним полонинам» особисто. Зі сльозами на очах вдивлявся він у кожне перетворення рідного краю, ходив старовинним Ужгородом, Мукачевом і не міг впізнати тих вулиць, на яких «залишив частину своєї молодості»[7]

У збірці «Золоті ключі» автор з любов'ю і ніжністю оспівує Срібну Землю, створює символічний образ золотих ключів, які заховані на дні річки Тиса.

У 1924 році вийшлаз друку третя збірка – «Шляхом терновим», яка в історії літератури Закарпаття також має особливе значення. Це перша книжка місцевого автора, написана сучасною літературною українською мовою і видана фонетичним правописом.

З 1927 року Василь Гренджа-Донський редагує і видає журнал «Наша земля», який за два роки існування зробив великусправу для національного освідомлення народу. Це був справжній творчий злет у біографії поета.

У 1928 році у Харкові виходить збірка поезій «Тернові квіти полонин» і стає першою поетичною книжкою місцевого автора, виданою за межами Закарпаття. Ії склали кращї поезії автора про тернисте життя краян.

Поетичний доробок В. Гренджі-Донського, завдяки своєму ідейному та художньому спрямуванню, дорівнює цілій епосі в новітній українській літературі Закарпаття. Слід відзначити, що вже при житті В. Гренджі-Донського з'явилися перші публікації, у яких знаходимо вагомий, глибокий аналіз його творчості.
У 1980 році Словацьке педагогічне товариство у Братіславі видало книжку Михайла Мольнара «Зустрічі культур», у якій дослідник помістив статтю «Доля співця полонин. Причиток до творчої біографії Василя Гренджа-Донського» (передрук статті 1964 р.).

4 листопада 1989 року професор університету Стейн Юта Богран Чопик прочитав доповідь «Поезія Василя Гренджі-Донського» на конференції Американської Асоціації для розвитку Слов'янських студій.[11]

У 1993 році в Ужгороді вийшла праця дочки поета, Зірки Гренджа-Донської ««Ми є лишень короткі епізоди…»: Життя і творчий шлях В. Гренджі-Донського».
Лише в 1990 році розпочалося глибоке, системне і об'єктивне дослідження творчості Василя Гренджі-Донського вченими Укгородського державного університету.
Визначальною ідейною основою лірики Василя Гренджі-Донського є патріотичний і національний пафос, що виокремлювали його творчість в загальному контексті того часу. Соціальні та національні мотиви займають провідне місце, однак значну частину поетичного доробку поета становить пейзажна лірика.

Василь Гренджа-Донський був першим поетом на Закарпатті, творчість якого виросла з народної мови, пісні та народної творчості. Однак звернувшись до народного слова і поезії, поет шукає вислови, руйнуючи існуючі поетичні традиції. Його збірки «Квіти з терньом» (1923) та «Золоті ключі»(1923), написані народною українською мовою, мали етапне значення не тільки в поетичній творчоті митця, а й у розвитку поезії краю.
У раніх пейзажних замальовках найголовніще місце займає традиційна народопісенна образність, що витоками сягає народної лірики. Поезії спираються на символіку народних пісень (голуб, голубка, чорний ворон, явір, калина, верба, терен, барвінок). Важливе місце займають образи місцевого колориту (зелена Верховина, Говерла-рідний Монт, вузенькі долни, високі полонини). Під впливом народної творчості ву ранніх пейзажних картинах майже не помітний колообіг пір року, кольорове розмаїття річних циклів. У цих поезіях домінує семантика зеленого кольору: зелена Верховина, зелений явір, зелені бережечки.
Народопісенність поезії набуває яскравішого вираження, якщо наявні прямі звертання до об'єктів природи. Особливо, коли звертання відносяться до звірів, рослин, дерев, явищ природу. Це додає віршам інтимного зв'язку ліричного героя з оточуючим світом.
Ліричний герой віршів «Білі гори», «Верховина», «Звідси гори, звідти гори» зачарований красою, яка прийшла разом з зимою. Ці поезії глибоко емоційні, зворушливі. Поетичним словом митець створює живописну картину мінливої природи, у якій в гармонії кольору зливаюьтся гори, полонини.
В.Гренджа-Донський створив чудові картини зими. Око живописця помічає зміни кольорів, тонів, напівтонів, величність засніжених полонин.
Однак у більшості поезій зимового циклу виникає не лише меланхолічний настрій, а й сум, адже життя поета тісно пов'язане з динамікою людських почуттів. Митець рідко малює ідилічні пейзажні картини, бо на фоні заглом чуттєвої природи страшно бідують його земляки.
Картини зими дають матеріал для творення образів, побудованих на контрастах. Зима для багатих ласкава і добра, для бідних – гірши лихої мачухи(«Зима», «Святий вечір», «Бачив я сьогодні»).
Як відомо з біографії письменника, з 1939 року починається його еміграційне житття. Не дивно, що образ покинутого рідного краю зайняв центральне місце в поетичній творчості митця. Він приходить до нього в спогадах, снах, деталях («О гори,рідні, ох люблю я вас», «Моя ти рідна Верховино», «Сон»),
Чимраз чіткіше приходить до В.Гренджі-Донського усвідомлення, що розлука з рідним краєм довічна. Цей настрій стає домінантним у віршах «Чи ще побачу вас колись», «У темну ніч», «Хтозна», «Брате вітре» та інших.
Внутрішній стан поетової душі, зафіксований у названих віршах, зумовлений чимраз сильнішим відчуттям непереборної ностальгії за рідними просторами. Напруга душевного стану ліричного героя передано через прийом протиставлення: удома і на чужині, а також через образи-порівняння: «ніч така нудна-смутна, як світ на чужині», «на сфері мов лежить каміння», поет «стояв, прикований до скелі, мов бідолашний Прометей» та ін. Поетична експрессія згаданих творів досягається художньо виразним малюнком гами людських почуттів, викликаних болісною реакцією на все, що нагадує про Україну, Карпати. Гори були для поета невидимою притягальною силою.
У поезіях патріотичної проблематики гори виступають найзахіднішою ланкою українських земель, доповнюючи степовий топос. За допомогою росторових тропів : «грунти-степи», «Говрела- рідний Монт» поет майстерно відтворював єдність українських земель.
Тонка, чутлива душа В.Гренджі-Донського вимагала відповідного художнього вираження вражень, а тому й малярські здібності були в арсеналі творення індивідуального поетичного світу черз гірські пейзажі.
Безпосередньо та щиро передає автор відчуття живодайної сили природи. У поезії проступає геопсихологічний аспект психічної структури ліричного героя. Його душа розкривається в рідному середовищі – серед гір, долин, лісів, потічків, ялиць. Ця душа, наповнена божественним даром творчості, що в свідомості митця є « скарбом народним», Він сприймає світ по своєму: «моя мати – гора висока», «моя душа – громи блискучі», «моє серце – градова буря», «моя душа – весняна повінь».
Вражає глибина думок, оригінальність художніх засобів, самобутність мови. У поезії звучить ціла гама найсердечнших почуттів. Щирість вислову досягається завдяки риторично-емоційним звертанням, пестливих слів, синонімо-метаморфічних повторів та свіжих тропів.
В. Гренджа-Донський виявив себе справжнім майстром пейзажів, серед яких головне місце займають описи гір. Митець захоплюється красою Карпат, де народився, пройшли його дитячі і юнацькі роки. Він не міг налюбуватися чарами лісу: вічнозеленими смереками, гладкими ялицями, співом птахів. Образи «милої Верховини», «синіх гір», мають в собі глибокий сакральний зміст. Саме у Карпатських горах, полонинах, лісах є той світ, у якому живе ліричний герой.
Першим поетом на Закарпатті, лірика якого органічно виросла із стихії народної творчості, був В. Гренджа-Донський . Його збірки «Квіти з тереном»(1923) та «Золоті ключі»(1923), написані народною українською мовою, мали етапне значення для розвитку поезії краю.
У 1924 році вийшла з друку третя збірка – «Шляхом терновим», яка в історії закарпатської літератури також має особливе значення. Це пера книга місцевого автора, написана сучасною українською лдітературною мовою і видана загальноукраїнським фонетичним правописом.

Згадуючи ті часи, В.Гренджа-Донський писав: «Молодь її підхопила, привітала її залюбки, захоплювалася нею. Книжок українських земель на Закарпаття не допускали, українського друкованого слова було мало... Ця моя книжечка просто примусила, приневолила й газети політичних партій перейти на фонетику.» (Т.9,с.400-4001) 2.

Своє розуміння ролі мистецтва слова і пісні, ролі співця-поета у суспільстві В.Гренджа-Донський виклав у віршованих і прозованих творах для дітей.

У 1925 році виходить з друку збірка « Китиця ківток». Це була перша не Закарпатті книжка поезій для дітей, написана українською літературною мовою. Збірка вийшла в бібліотеці журналу «Пчілка». Вона продовжує соціально-патріотичну тематику. Поет розумів, що для виховання підростаючого покоління потрібна література, написана рідним словом.
В.Гренджа-Донський постійно співробітничав у різних журналах, газетах, де друкував твори, кореспонденцію на тему навчанняі виховання дітей у початкових класах, боровся проти запровадження «чужої ови» до наших шкіл.
У 1928 році вийшла з друку нова збірка митця – «Тернові квіти полонини». Вона вийшла у Державному видавництві України в Харкові і стає першою поетичною книжкою закарпатського автора, виданою за межами Закарпаття.
У довоєнні роки виходить друком ще одна збірка Василя Гренджи-Донського « Тобі рідний краю»(1936). Однак критика біла невисокої думки про книжку, оскільки вірші були переспівами народних переказів, хоча в тодішньому поетичному доробку Гренджи-Донського було чимало творів, гідних хдругу у збірці.
У зв'язку з окупацією Закарпаття Угорщиною внаслідок розгрому Карпатської України навесні 1936 року відбулася кривава розправа з українськими патріотами. За гратами опинився і В.Гренджа-Донський. Час, проведений в угорській в'язниці та концтаборі, знайшов своє відображення і на творчому доробку поета. Написані поезії митець об'днав у рукописній збірці «В тюрмі»(1939), яка тепер видрукована в першому томі дванадцятитомного видання «Творів Василя Гренджи-Донського». Відомо, що поету вдалося нелегально перетнути кордон і оселитис в Братиславі. З 1939 по 1974 рік тривало його еміграційне життя. Але й живучи за межами Закарпаття, поет серцем завжди був із ріжним краєм.
У 40-50-х роках Василь Гренджа-Донський, живучи в еміграції, бів майже в повній ізоляції від українського середовища.
Живучи за межами Закарпаття, серцем поет завжди був із рідним краєм. «...Поет-патріот,- пише В.Барчан,-був приречений на довговічну розлуку з Батьківщиною. Ця обставина обумовила тематичні обрії та загальне емоційне підгрунтя його лірики еміграційних літ(1939-1974)... Визначальним її мотивом стає мотив ностальгії. Він домінує у творах як громадського, так і інтимного плану».
У багатогранній творчій спадщині Василя Гренджи-Донського визначне місце належить його ліриці. Лірика поета виросла на грунті тяжкого життя і боротьби українського народу за соціальні й національні права в першій половині ХХ століття, її породило подвижницьке життя художника слова. Патріотичне почуття – одне з найглибших людських почуттів – проймає всю творчість В.Гренджи-Донського. Поет розумів, що проливати сльози над недолею рідного краю – це «невелика послуга». Думи про важку долю рідного народу постійно тривожили поета. З великою художньою силою вони звучали у кожній збірці.
Уболівння за долю скривджених земляків відчувається уже в ранніх творах В.Гренджи-Донського.
У поезіях «Вихор душі», «Ой, гори», «Пусті гори» відтворено елегійний настрій екзистенційно самотнього ліричного героя. Він перейнятий якоюсь всезагальною тугою, відчуттям недолі свого народу.
У поезії «Блудному синові» В.Гренджа-Донський розробляє відомий в літературі мотив блідного сина. Не раз оброблену майстрами слова історію блудного сина поет трансформує на національний грунт, актуалізуючи проблему духовності народу, його національної самосвідомості. Василь Гренджа-Донський вдається до поетики народопоетичної творчості – використовує коломийковий вірш, який легко дається для читання та запам'ятовування.
Майже в кожній поезії автор говорить про свій народ, і говорить з глибин свого серця. Тому ці прості за формою вірші промовляють до душі. Коли він закликає земляків пам'ятати , що вони належать до великого українського народу і що українська мова – їх рідна, поет сподівається, що його почують.
В.Гренджу-Донського гнітить тяжке соціальне становище краян, однак він е обмежується скаргами на злу долю, він бачув тих, що здатні вибороти долю. У його поезії з'являється образ пролетаря(«Пісня руських пролетарів»).
У вірші «Золоті ключі» автор виразно формує ідею національного та громадського самоусвідомлення. Він з любов'ю і ніжністю оспівує Срібну Землю, створює симовлічний образ золотих ключів, які заховані на дні Тиси, де їх ніхто не знайде, « поки з мраку не підійметься Свідомість народу». Таку відповідь дають русалки над Тисою повітрулям, які 500 років даремно шукають тих ключів від Срібної Землі:

Але ключів не здобути

Кине них у воду

Поки з мраку не підійметься

Свідомість народу... (Т.1,с.63).

У більшості поезій, написаних автором у 20-30-х роках ХХ століття простежується сумний і безнадійний настрій. У поезії «Скільки» ліричний герой висловлює совю тугу, вболівання за волею, але туга викликана не тільки невлаштованістю життя самого ліричного героя, скільки трагізмом народного буття, навколишньою реальністю:

Скільки я стаждаю,

Сльози утираю,

Що у тобі все так сумно,

Бідний ти мій краю!

Болю ж ти мій болю,

Дармо тебе гою,

Бо не знаю, коли скине

Мій народ неволю (Т.1,с.78).

Звучать нерадісні, зате щирі та безпосередні роздуми поета над долею земляків. У поезії «Ой не раз» Василь Гренджа-Донський вдається до констатацій існуючого стану стану речей:

Не раз ми голодували,

Не раз нас і били,

Не раз наші мертві трупи

На дорозі гнили (Т.1, с.75).

У поезії !Голос синів України» ліричний герой звертається до Бога. Він зневірився в справедливості світу і звертається до Бога не з покаянням, а скоріше з докорами Творцеві:

Коли ти правдивий, Боже – бач і плач!

А не смійся над нами,

Не кажуй катами

І не розпинай.

Спусти їм на –доли

Блискавки і громи,

Огнем їх пали.

Спусти синє море,

Хай волами зоре

Ридання терпінь (Т.1, с.118).

Тема нужденного життя верховинської бідноти, важкого дитинства , безпросвітного сирітства – одна з найболючіших тем у творчій спадщині поета. На трагічних нотах письменник сиконав вірші: «Гей прокрили чорні хмари», «Сиротинка», «Сирітка», «Бачив я сьогодні..», що подають картини бездольної нужди і зойку дітей-сиріт, селян-бідняків. Не раз плаче і ридає бідняцька дитина, недоїдає і недосипає, слаба і боса, із запалими, тухлими чорними, мов вуглики, очима. Та зойк селянської душі багатії не хочуть чути.

Гірку долю удови зображує В.Гренджа-Донський у поезії «Бачив я сьогодні..». Жахлива картина постає перед очима ліричного героя . Савши жертвою жахливих соціальних умов, жінка не в змозі прогодувати своїх дітей:

З голодом, з бідою

Вічна боротьба,

Хліба в них немає

Сьома вже доба (Т.1,с.139).

Поет глибоко і щиро півчуває долі жінки. Він дає можливість зримо уявити потррет ліричної героїні: «Жовта, як стеблинка, Висхла, як трава»,. Такі влучні порівняння підкреслюють всю гіркоту обставин:

Боса йшла по ручці –

Надворі – мороз,

Із грудей їй дише

Смерть-туберкульоз...

У творах на соціальну тему переважає сумно-трагічний настрій. Це сум не конкретної людини, а цілого народу.

З осудом звертається митець до багатіїв, адже таке розкішне житття вони отримують завдяки народу, який їх годує. Він звертається до них з проханням подивитися нарешті на бідування народу. Ліричний герой представляє реальні картини селянської нужди:

Я бачив хату, що давно

Не маж навіть солі,

І їх щоденне все добро

В нужденному россолі...

Ліричний герой зараховує і себе до цього народу, тому неприховано страждає, бо бачить злидні на Верховині:

Тягар життя зморив, здавив,

І гине ПідкарпаттяНарод на цвинтарі порив

Цю землю – край прокляття (Т.1,с.207),

В.Гренджа-Донський акцентує увагу на іноземних поневолювачах, які відібрали у селян родючі грунти, змусили їх переселитися у кам'яні гори, і, крім цього, нищать, вбивають корінне населення краю. У поезії «На покрови рано стріляли в народ» митець відображає трагічні події з метою вкарбування їх у народній пам'яті:

На Покрови рано

Прийшла повінь вод...

На Покрови рано

Стріляли в народ (Т.1,с.144),

Митець впевнений, що такі події обов'язково активізують історичну пам'ять, і тому помста наступних поколіннь є неминучою:

А виростуть діти

Убитих людей,

Пригадабть рани

Батьківських грудей.

Пірвуть всім тим в'язи,

Що дали приказ

Стріляти в народ (Т.1,с.145).

У поезії митець викриває державну тиранію. Вона виникає як реакція на реальну подію – придушення страйку в селі Арданово. Першопричину зла митець бачить у несправедливому суспільному устрої. Поет свідомо відокремив народ від держави як апарату насильства.

Василь Гренджа-Донський не дає жодного натяку, штриха, які б дали можливість зримо уявити портрет ліричного героя- народу, прикмети зовнішності. Отже, для поета зовсім не має значенння його нужденний вигляд Зате дуже багато вадить, хто він є, які ідеали сповідує, яке його морально-естетичне облччя, суспільна роль.

Ніби колючі тернини, застряли в душі ліричного героя злидні, нужда рідного народу. Образи терня, квітів з терням проходять крізь всю творчість митця. Терен у народній свідомості – симовл випробувань, приреченості, стійкості. Біблійний образ колючого терну трансформований автором відповідно до художнього задуму як терновий шлях до заповітної мети – української державності.

Сумно-трагічний настрій – основне емоційне тло віршів «Ніхто не бачить,як страждаєм..», «Смерть жебрака», «Не байдйже», «Ридання сопілки», «Гей покрили чорні хмари», «Ми нужденний хлібець їли».

У поезії «Смерть жебрака» В.Гренджа-Донський вимальовує емоційно насичену картину. Екзистенційний трагізм набуває найвищого рінвя. На снігу, серед скрипучого морозу знаходить свій останній притулок жебрак. Автор неодноразово хоче продемонструвати своє позитивне ставлннЯ до цієї людини, вживаючи пестливі слова – старенький, хлібчик, пеньок. Житття неодноразово будо до нього несправедливе, змушуючи щодня простягати руку, щоб вимолити шматок хліба:

Ще вчора руку наставляв

У дверях на порозі,

Втомився, сів і задрімав

На лютому морозі.

З пенька звалився, бідний дід,

Вже до життя безсилий,

Покинув цей поганий світ,

Такий несправедливий. (Т.1,с.327).

Однак В.Гренджа-Донський розширює межі трагічного, екзистенційного світу до рамок загальнолюдського.ю що є ознакою неоромантичної поетики. Глибину народних бід митець передає вже через сприйняття не звичайних людей, а самого Ісуса Христа («На березі пустому»):



На березі пустому-

Ні жнив, ні сінокос,

На хресті кам'яному

Заплакав сам Христос. (Т.1,с.143).

Оригінальними є поезії В.Гренджи-Донського про героїв-патріотів, які борються за правду і волю, за кращу долю Закарпаття. Це гостровикривальні вірші, політично загострені, заклично-бойові. «Велике слово: Воля», «Водні в нас на розстріл, в другі на муки», «Іде син на війночку», «Пісня молоді», «Блудному синові», Поет віддає свою величаво-закличну ліру тим, кому вкрай потрібне слово розради і підтримки, шани і любові. Це мужні, стійкі характером люди, справжні герої – усе віддають людям, рідному краю, протоптуючи йому шлях до волі.

Події 1918-1919 років вселяли віру в перемогу, родемонстрували стремління народу – те,що намагався розбудити своїм словом письменник. «Улюбленою моєю темою, - писав митець у 1935 р.,- є героїчна доба 1918-1919 рр., і я завжди туди повертаюся, щоб на моїй скромній бандурі співати святий бунт і черпати сили далі... Моїм єдиним і найсвятішим завданням є цілою силою українізувати й то чим скоріш, поки нам ще шиї не викрутили» (Т.9,с.130).

У поезіях «Бій під Сиготом» та «У Сиготі» В.Гренджа-Донський в неоромантичному руслі поетизує боротьбу закарпатських русинів , які вступили в бій під Сиготом з румунськими королівськими військами. Митець створив героїчно піднесену картину нерівного змагання у поезії «Бій під Сиготом»:

На полю широкім йде бійка завзята,

Тече кров рікою, спекла людська кров,

Долину прокляту кровцею заллято,

В Сиготі чекали нашу хоругов (Т.1,с.113).

Віра в довгоочікувану волю примножувала сили двох сотень воїнів незважаючи на те, що вроже військо було в десятки разів більше. Незважаючи на трагічність фіналу, поет вірить, що такі уроки історії для народу не минуть марно:

Наш народ в неволі! Приймає страждання,

Зазнає він ніколи не думаних мук,

Невільні чекають святий день повстання,

Щоб пута, кайдани спали з їхніх рук (Т.1,с.113).

Поступово позиція поета-громадянина стає більш активною, наступальною. Загострено емоційне, романтичне світобачення, характерне для художнього мислення В.Гренджи-Донського веде до створення образів особливо піднесених. Поет переконаний у можливості досягнення народом своєї заповітної мети. Про це свідчать прям ізаклики до революційної боротьби. Він утверджує безсмертя тих. Хто віддав своє життя боротьбі за свободу і щасті народу. У дусі неоромантичної поетики письменние поетизує відвагу патріотів-повстанців, революціонерів.

Уся подальша творчість поета присвячена боротьбі за національне самоусвідомлення народу, його соціальне й національно-культурне визволення. Поет бачить причини тяжкого життя народу не тільки в соціальній несправедливості, але і в національному гнобленні. Однак Василь Гренджа-Донський не зневіряється у своїх земляках, він вірить у світле майбутне краю, але впевнений, що для досягнення мети треба пройти довгий і тернистий шлях.

«Революція 1848-1849 рр. І боротьба закарпатоукраїнського народу, - пише Ю.Балега,- за своє визволення від угорсьуих поневолювачів і збереження національної самобутності сприяла появі Духновича, а революція 1918-1919 рр. і боротьба за соціальне і національне визволення та возз'єднання Закарпаття з своєюматір'ю ... Гренджу-Донського ... обидва послідовно боролися за рідну мову і культуру ... проти чехізації та русифікацції».[29]

Високи йреволюційни й пафос віршів свідчить про соціальнц зрілість поета, саме в такий спосіб митець хоче домогтися для Батьківщини світлого майбутнього.

Читачів полонили пристрасні слова поета на захист народних прав, його палкі заклики до земляків у вірші « Не запродайте рідний край!»:

Ми волю вигризли бідою,

Скажіть, будь-ласка, де вона...?

Остались далі ми рабами

Свободи справді ще нема!

Гей,гей народе мій бездольний,

А доки спатимеш, вставай!

Будучність зве,потомки кличуть:

«Не запродайте рідний край!» (Т.1,с.177).

Цим віршем В.Гренджа-Донський придбав собі в чеської влади таку славу, що йому заборонили публічно виступати з бунтарськими творами.

Поет захоплюється картинами революційної боротьби 1918-1919 років, коли народ із зброєю в руках дав відсіч румунським королівським військам. З їдким сарказмом говорить про приєднання Закарпаття до Чехословаччини («Два брати») і всю надію покладає на революційну боротьбу («Коліть,стріляйте»):

Багнетів ми не боїмося,

Жандарми – вонина не страх,

За нашу волю, за рідний край,

Пірвем кайдани на руках,

Пірвем, щоб скути з них шаблі (Т.1,с. ).

«Василь Гренджа-Донський,- пише О.Мишанич,- не відривав національні моменти від соціального, вони були в нього тісно взаємопов'язані. Та водночас він є поетом національно-визвольної борот ьби, свідомо віддає перевагу національним пріориттам, бо соціальне визволення немислиме без національного, без своєї держави.»[30]

Поет заговорив пристрасним, сердитим словом бунтаря, який не тільки сам бунтує проти неволі й несправедливості, але й закликає народ до боротьби:

Вставай народе, зривай кайдани,

Виріж тиранів, катів убивай,

За наші сльози, за наші рани,

За наші муки згинуть тирани

Раби, до бою, за любимий край! (Т.1,с.112).

«Відчутна емоційна пристрасність, енергія пориву, запалу, наступальності. У цих рядках палає активне фаустівське полум'я, - зазначає В.Барчан,- що є ознакою поетики неоромантизму... поезія Гренджи-Донського набирає тираноборчого пафосу. Гарячі свіжі події 1918-1919 років вселили в письменника віру в пермогу, продемонстрували народну свідомість і його стремління – те, що прагнув розбудити своїм словом поет»[31].

В той час ситуація на Закарпатті була важкою. Хоч формально визнавалися автономія, однак навіть сама назва «Карпатська» або «Закарпатська Україна» заборонялася урядом. На противагу живому українському народному рухові підтримувалося всяке «русинство». Виступи в пресі про ідею соборності українських земель були заборонені. Тому не диво, що чеська влада називала Василя Гренджи-Донського «русинським бунтарем», конфіскувала його вірші в газетах та журналах, а за вірш «Розділи Україну поміж ворогів» засудили на три місяці тюрми:

Україну розділили

Поміж ворогів,

Але вона встане, встане,

Бо народ живе!

Вже не довгий час страждання –

Й воля оживе! (Т.1,с. ),

Важливою прикметою естетичного ідеалу В.Гренджи-Донського є його суспільний характер, що передбачає динаміку стосунків суспільства і особи. Тому зміни, які відбуваються в особі і середовищі, не можуть не торкатися його. Життєва правда – один з головних естетичних принципів письменника.

«Ліричний герой поезії «Вставай, пригноблений народе» занепокоєний становищем свого народу. Він мріє про скасування панського ярма, знущання над народом. Він стимулює громадську свідомість народу і звертається до своїх земляків з заликами:

Вставай, пригноблений народе,

З летаргій вставай!

Пора велика вже приходить,

Воскресне Рідний Край.

Лишаймо ми тепер роботу,

У бій рушати час!

У пропасть поженем цю псоту,

Що й досі гнобить нас (Т.1,с.177).

У поезії злилися особисті болі й настрої з горем народу. Ця поезія,як і вся творчість письменника, - яскраве свідченя титанічного духу В.Гренджи-Донського. Революційні події збудили могутній порив у серці поета. Адже, де б не був митець, він серцем і думкаи завжди з Україною, Закарпаттям. Страждав і мучився разом з її пригнобленим народом. Ця любов була глибоко інтимним почуттям, вилилася в задушевних звертаннях.

Усі поезії цього періоду перейняті тираноборчим пафосом, сповнені ненавистю дочужинців-окупантів, які сплюндрували і далф руйнують Закарпатя. У поезії «Ударив з неба грім ...» крім зображення народного горя звучить уже й віра в краще майбутнє:

Ударив з неба грім огнем,

Невільним стало ясно:

Нам без царя жить, без тюрем

На волі, в злагоді, красно.

Неволя клята, скаменись!

Ми в тобі й нині гинем,

Кайдани з рук нам не знялись,

Доки їх самі не скинем (Т.1,с. ).

Ліричний герой поезії «Частюремні грати розбивати» також впевнений: «Нам ніхто не зірве пута, Їх порвати мусимо самі». Він закликає стати на барикади і самостійно домогтися волі і своїх прав. Пристрасний патріотичний порив поета досягає самовираження в закликах, звертаннях до краян:

Час тюремні грати рвати!

Час валити клятії тюрми,

Вільну пісню вільно заспівати,

Бути врешті вільними людьми!

..........................................

Ми сини двадцятого століття,

Ми сини великої пори,

Ми повинні ренесансу віття

Устромить на рідні прапори (Т.1, с.173).

Стверджуючи, що житття – неминуча боротьба, поет закликає людей віддати всі сили «докі не здобудем волю і для нас». Поезії пройняті революційним пафосом, вірою в перемогу. З особливою силою революційний оптимізм висловив Василь Гренджа-Донський у поезіях «Розбудимо Закарпаття», «Де причина бід», «Вставай, пригноблений народе». Усвідомлюючи, що торжество гнобителів тимчасове, поет вірить у перемогу добра, адже в народі ще не всі обличчя обвіяні страхом

Ліричний герой поезії «Розбудимо Закарпаття» свято вірить, що шлях, який він обрав, правильний, і він з побратимами зможе розбудити рідний край зі сну:

Йдемо шляхом розуму, завзяття,

Залізним кроком ми вперед ідем,

Зі сну розбудим наше Закарпаття

І віковічні пута ми пірвем! (Т.1,с.188).

Поет готовий «здавити» всіх тих, хто буде заважати на шляху до «сонця правди». Народ, людина – ось той стержень, навколо обертаеться думка поета. Адже народ пробуджується встає з колін, все більше проймається усвідомленням національної гідності, яку впродовж століть ніби вирізували з нього. Ліричний герой вважає себе сином «великого народу» і не зійде з «дороги боротьби» до перемоги, тобто довгоочікуваної свободи:

В гидгкій війні, кривавій завірюсі

Нас освідомив революцій час,

Ми криця сталь, ми бунтівничі руки,

Докі не здобудем волю і для нас.

Ми є сини великого народу,

Та плем'я це гірське – ще вс раби,

І докі йому не принесем свободу –

Не зійдемо з дороги боротьби (Т.1,с.188).

Поезії революційного циклу побудовані на антитезі : справжні герої протистоять псевдопатріотам, гуманні дії борців за свободу – нелюдським злочинам їх катів. У короткій ліричній поезії немає місця для просторових роз'яснень, а тому особливої ваги набирає багатоплановвість поетичного образу, його емоційна енергія, викликана необхідністю сказати багато і стисло, зумовлена значимістю думки, загостреним сприйняттям подій. Гнів, обурення прориваються через полемічно змодельовані тези.

Ліричний герой поезії «Моїй донечці» благає прищеплювати ненависть до тиранів, катів з колиски, так само, к і любов до рідного краю. Вважає, що це дуже важливо для того, щоб у майбутньому формувалися цілісні особистості:

А зродиш ти дочок, синів,

Вщепи до них від колиски,

Ненавість до деспотів, тиранів,

Сто раз проклятих ворогів.

Про Хуст ти їм оповідай,

Оповідай про «Карсне поле»,

Навчай любити Рідний Край,

Ту мозолисту Україну,

Житття за неї положить,

За неї битись до загину ... (Т.1,с.349-350).

Цілеспрямованість у майбутнє характеризує цю поезію,це – головний її пафос. Як синтез усього ходу суджень, логіки переживання, випливає кінцевий висновок, в якому віддзеркалюється птаріоотична сутність письменника.