У біографічних довідках сказано, що Сергій Лукич Носань народився в селі Чехівці на Черкащині. Насправді ж істинним місцем його народження є хутір Дубинка, що входив до Чехівської сільради. Просто рідний хутір безжально проковтнуло Кременчуцьке водосховище. Воно розлилося там, де були предківські могили, хати, городи, левади, стежки, якими бігав хлопчик. Довго ще він бачитиме їх у снах.

Живуть у серці письменника й спогади про сирітське дитинство. Він був ще зовсім малим, коли батько пішов на війну і не повернувся. Усі сімейні турботи лягли на плечі матері, яка працювала у рільничій бригаді. Сергійко теж трудився. Він пас громадську череду, возив жниварям воду, заготовляв сіно. Після переселення згорьована мати не витримала збиткування над людьми й природою і відійшла у той світ, залишивши дітей напризволяще. Двоє старших взялися за господарювання, а Сергійко тоді ще й твердо на ноги не став...

Після закінчення школи працював у будівельній бригаді. Наступними віхами життя були служба в армії, робота на переправі (на поромі), навчання в Черкаському педінституті, вчителювання. Добре, що на життєвій дорозі письменника зустрічалися такі щирі друзі, як Григір Тютюнник.

Література приваблювала хлопця давно. Ще в п'ятому класі він створив одноактівку зі шкільного життя «Горобчик», у якій сам виконав головну роль. З того часу письменник залишився вірним літературі. Пише про побачене, вистраждане. Збираючи матеріал для роману «Голгофа любові», їздив по Сибіру, місцями каторжних робіт і поселень декабристів.

Нині Сергій Носань — відомий публіцист, драматург, прозаїк. Своїми вчинками і творами він бореться за збереження рідної природи, нагадуючи людям, що у світі ще існують байдужість і жорстокість.