Родом Микола Володимирович Луків із села Куманівців, що розкинулося на межі Вінниччини і Хмельниччини. Народився він 19.49 року якраз у ніч перед Різдвом. Батько — фронтовик, який пройшов війну від першого до останнього дня, був контужений, звідав пекло фашистських концтаборів, а після війни відбудовував шахти Донбасу, мати, Антоніна Семенівна, була неписьменною, але Шевченків «Кобзар» знала напам'ять. Гарно вишивала, мала тонку, чутливу до краси душу, і, певне, поетичний хист у сина — від неї.

Після школи майбутній поет у 1968 року закінчив Немирівське педагогічне училище імені Марка Вовчка, а 1973 року — факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка і пішов працювати завідуючим відділом поезії письменницької газети «Літературна Україна».

За влучним висловом поета-академіка Бориса Олійника, «Микола Луків — один із найпопулярніших поетів сучасної України. У багатій поліфонії сучасної української поезії голос цього митця звучить по-особливому зворушливо, чисто й виразно. Гостре відчуття часу, вміння доступно й художньо переконливо говорити про найголовніше, найсокровенніше, свідома орієнтація на випробувану й перевірену віками народну етику й мораль, конкретна життєва основа й пісенний лад багатьох його творів принесли поетові заслужене визнання й завоювали гідне місце під читацьким сонцем. Кращі поезії Миколи Луківа стали хрестоматійними. Пісні, написані на його слова, звучать не тільки по всій Україні, їх можна почути скрізь, де живуть наші земляки, — від краян слов'янського світу до Канади, США й Австралії».

Творчість поета Миколи Луківа відзначено престижними міжнародними та всеукраїнськими преміями. Він — лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, премій імені Миколи Островського, С. Гулака-Артемовського, Всеукраїнської премії ім. В. Вернадського. За плідну творчу працю нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня, орденом Святого Володимира. За заслуги у відродженні духовності в Україні та утвердженні Помісної Православної Церкви удостоєний ордена Святого архістратига Михаїла. Він заслужений діяч мистецтв України, академік Української екологічної академії наук, понад двадцять років очолює всеукраїнський літературно-художній та суспільно-політичний журнал «Дніпро».

Автор двох десятків поетичних збірок: «Ріка» (1973), «Шлях», «Політ», «Весняні дощі», «Отча земля», «Кущ осінньої калини», «Поезії», «Право на пам'ять», «Росте черешня в мами на городі» та інших. Пісні, створені на його слова, звучать не лише в Україні, їх можна почути скрізь, де живуть наші земляки — від країн слов'янського світу до Канади, США та Австралії.

Нині Микола Луків, лауреат багатьох найпрестижніших премій, знає, що ним подолано багато бар'єрів майстерності, — та поет-академік не задовольняється здобутками. Пише поезію високої проби сам, виховує літературну молодь як головний редактор популярного журналу «Дніпро», невтомно працює як громадський діяч. Його серце повне зерна любові, і він щиро засіває ним поле життя.