ВАЛЕНТИН БИЧКО

(1912-1994)

Валентин Васильович Бичко народився в Харкові, однак дитинство його пройшло на Чернігівщині (тоді — Полтавська губернія): батько отримав там шматок поля. Хлопчик змалку пізнав смак тяжкої селянської праці. Він рано навчився тримати плуга, косити траву, користуватися ціпом. Пізніше автор розповість про свої дитячі враження і мрії в автобіографічній повісті «Благословлялося на світ» (1969).

Спочатку Валентин навчався у Прилуках, що за сім кілометрів від села. Пішов зразу в четвертий клас. Захоплювався гуманітарними предметами — мовою, літературою, історією, хоча не відставав і в інших. Свій перший допис видрукував у газеті «Правда Прилуччини» (тоді йому було лише 12 років).

інтимної лірики, ще й раніше не публіковані вірші з 1960-1970-х років та нові поезії.

Ще давно, майже одночасно з поезією, почав він писати і прозу. Створив кілька повістей та багато оповідань. Працював над історичним романом про Северина Наливайка.

Але з його прозових творів найкращі — це ті, де відтворено світ дитинства або сферу співжиття людини і живої природи (а власне, вся природа у Вінграновського — вищою мірою жива). Вічна для літератури тема дружби дитини зі звіром або птахом має у Вінграновського свою особливість: у дітях немовби відновлюється єдність живого світу, відчуття якої втрачене дорослими.

Діти для Вінграновського — не просто тема. Це й особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке йому. Не випадково, мабуть, він з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його «дитячі» вірші — принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського, в якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота.

Зрештою, його «дитячі» твори — ніякі не дитячі (принаймні не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх.

Потім продовжив навчання в Харкові (після повернення батьків у це місто), у 18-й трудовій школі.

Знаковим для поета став 1925 рік: саме тоді почала видаватися перша газета для дітей українською мовою «На зміну» (згодом «Зірка»), і вже у другому номері газети було вміщено його вірш «Червоній Армії».

Валентин Бичко ввійшов у літературу в середині 30-х років XX століття разом з Андрієм Малишком, Іваном Неходою, Миколою Нагнибідою та іншими поетами, а своїм наставником вважав Павла Тичину.

Здобувши вищу освіту в Харкові (Валентин Васильович закінчив у 1932 році Харківський інститут народної освіти й отримав диплом учителя української мови та літератури), працював на педагогічній ниві; був редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь», редактором журналу «Піонерія».

Перша книжка для дітей «Матері на заводах» вийшла в 1932 році, а за нею — «Першотравневий гість» (1935), «Веселі школярі» (1941), «Веселка» (1946), «Літа піонерські» (1954), «Вогнище» (1969), «П'ять казок» (1970) та

інші.

За повість «Благословлялося на світ» та книжку поезій «Сімейний альбом» В. Бичко був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки

(1977).

Багатьом віршам поета судилося стати піснями («Ронить листя клен похилий...», «Ой любов...», «Не вставай, тумане...», «Карнавальна» тощо).

Творче кредо Валентина Бичка — дивитися на світ «прозірним оком простоти».