Петренко Микола

(1925)

Петренко Микола Євгенович народився у 1925 році в м. Лохвиця Полтавської області в сім'ї робітника. Першокласником пережив страшний Голодомор 1933 року, кілька років родина жила без репресованого батька, засланого на будови п'ятирічки.
Під час німецької окупації був вивезений на примусові роботи до Німеччини, за спробу втечі відбував покарання в концтаборах. Після повернення на Батьківщину пройшов фільтраційні та трудові табори. Повернувшись до Львова у 1951 р., здобув вищу освіту (закінчив Львівський державний університет, факультет журналістики). Далі працював в обласній молодіжній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом "Літературної України". Член Спілки письменників України з 1960 р. З 1976 р. — на творчій роботі. Лауреат багатьох літературних премій.
За період з 1957 року у Миколи Петренка вийшло більше 60 книг: поезії, проза, гумор, публіцистика, вірші для дітей, казки, пісенні тексти. Автор кількох п'єс та лібрето музичних вистав, які ставилися на сценах львівських театрів: "Чарівне кресало", "Довбушів топірець", "Дві Іванки", "Шість імен" та інші.
Лауреат премій ім. Павла Тичини, Юрія Яновського, Маркіяна Шашкевича, Богдана Нестора Лепкого.
"Якби я був галицьким портретистом, — сказав письменник Юрій Коваль у передмові до книги Миколи Петренка "Лірика", — і захотів відтворити найхарактерніший для серцевинних земель нашої держави образ українця, то намалював би Миколу Петренка. І він був би на портреті, як живий: з високим чолом розумаки, з-під густих кущуватих брів іскрилися б проникливі допитливі очі, під обвислими козацькими вусами ховалася б незмінна привітна усмішка — до людей, до сонця і взагалі до всього сущого на цьому світі. У його характерному обличчі, ніби складеному з різкуватих геометричних площин, розлито стільки лагідності, що навіть після коротенької розмови з цим чоловіком на душі стає спокійно і затишно.
Якби я був полтавським карикатуристом і захотів би доброзичливо покепкувати зі львівської богемної братії, то знову ж таки, вдалішої натури для дружнього шаржу не знайшов би не тільки у Львові, а й далеко поза ним…
Маю враження, що у Львові час невладний над Миколою Петренком… Бо є в його душі те, що не згинається ні перед ким і ні перед чим. А коли не згинається душа, то не прогинається й тіло. Навіть під нелегким тягарем пережитого й переболілого…"